Російська революція 1917 року — історичний термін, яким окреслюють революційні події у Російській імперії 1917 року, що докорінно змінили державний лад у країні. Революція розпочалася у березні (лютому за старим стилем) і переросла у громадянську війну в 1918.
У радянській історіографії революцію 1917 року поділяли на два етапи: буржуазно-демократичну Лютневу революцію та Велику Жовтневу Соціалістичну Революцію. На першому етапі була повалена монархія, на другому більшовики встановили Владу Рад. Період між двома революціями отримав назву Двовладдя.
Революція відбувалася в умовах участі Росії в Першій світовій війні й призвела до значних територіальних втрат, більшість яких, втім, була повернена під час громадянської війни.
Російська революція мала важливе значення для утвердження національно-визвольного руху в Україні. В результаті Лютневої революції була створена Центральна Рада, яка проголосила самостійність Української Народної Республіки в січні 1918.
Російська революція 1917 року — історичний термін, яким окреслюють революційні події у Російській імперії 1917 року, що докорінно змінили державний лад у країні. Революція розпочалася у березні (лютому за старим стилем) і переросла у громадянську війну в 1918.
У радянській історіографії революцію 1917 року поділяли на два етапи: буржуазно-демократичну Лютневу революцію та Велику Жовтневу Соціалістичну Революцію. На першому етапі була повалена монархія, на другому більшовики встановили Владу Рад. Період між двома революціями отримав назву Двовладдя.
Революція відбувалася в умовах участі Росії в Першій світовій війні й призвела до значних територіальних втрат, більшість яких, втім, була повернена під час громадянської війни.
Російська революція мала важливе значення для утвердження національно-визвольного руху в Україні. В результаті Лютневої революції була створена Центральна Рада, яка проголосила самостійність Української Народної Республіки в січні 1918.
ПРИЧИНИ РЕВОЛЮЦІЇ
Найширше, найбільш загальне й філософське формулювання причин Російської революції 1917 зводиться до невідповідності між автократичним, самодержавним ладом та потребами 20 століття. Революція 1905—1907 зазнала поразки й не вирішила цієї проблеми.
У Російській імперії не бракувало людей, які бажали змінити своє становище. Економіка країни швидко зростала в період між революціями. В результаті, буржуазія, права якої обмежувала станова система, накопичила значні ресурси, а старорежимний уряд, незважаючи на деякі спроби реформ, не сприяв росту її багатства. Селянство, яке становило 80 % населення країни, бажало отримати землю, відібравши її у поміщиків. Робітники прагнули 8-годинного робочого дня та покращення умов праці. Ідеологічно впливовий прошарок освічених найманих працівників, який у Росії називають інтелігенцією, прагнув зрівнятися в правах із дворянами й демократичних свобод за європейсь
Хоча більшість росіян радо вітала війну, та тривалий конфліктким зразком. Пригноблені народи імперії, тепер уже не дуже бідні, бажали національного самовизначення. виснажив ентузіазм. Солдати більше не хотіли віддавати свої життя за інтереси царя в далеких краях, і до 1917 почалося масове дезертирство. Як дезертири, так і солдати російської армії та флоту, маючи зброю в руках, були суттєвим фактором у розвитку революційних подій.
Безпосереднім приводом до революції послужила непопулярність цариці Олександри, яка управляла державою, поки цар Микола II залишався на фронті. Її управління було хаотичним, вона часто змінювала міністрів, крім того весь народ знав про її стосунки з авантюристом Распутіним. Самого Растпутіна вбила 29 грудня 1916 група російських аристократів.
Найширше, найбільш загальне й філософське формулювання причин Російської революції 1917 зводиться до невідповідності між автократичним, самодержавним ладом та потребами 20 століття. Революція 1905—1907 зазнала поразки й не вирішила цієї проблеми.
У Російській імперії не бракувало людей, які бажали змінити своє становище. Економіка країни швидко зростала в період між революціями. В результаті, буржуазія, права якої обмежувала станова система, накопичила значні ресурси, а старорежимний уряд, незважаючи на деякі спроби реформ, не сприяв росту її багатства. Селянство, яке становило 80 % населення країни, бажало отримати землю, відібравши її у поміщиків. Робітники прагнули 8-годинного робочого дня та покращення умов праці. Ідеологічно впливовий прошарок освічених найманих працівників, який у Росії називають інтелігенцією, прагнув зрівнятися в правах із дворянами й демократичних свобод за європейсь
Хоча більшість росіян радо вітала війну, та тривалий конфліктким зразком. Пригноблені народи імперії, тепер уже не дуже бідні, бажали національного самовизначення. виснажив ентузіазм. Солдати більше не хотіли віддавати свої життя за інтереси царя в далеких краях, і до 1917 почалося масове дезертирство. Як дезертири, так і солдати російської армії та флоту, маючи зброю в руках, були суттєвим фактором у розвитку революційних подій.
Безпосереднім приводом до революції послужила непопулярність цариці Олександри, яка управляла державою, поки цар Микола II залишався на фронті. Її управління було хаотичним, вона часто змінювала міністрів, крім того весь народ знав про її стосунки з авантюристом Распутіним. Самого Растпутіна вбила 29 грудня 1916 група російських аристократів.
Початок революції
27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.
Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.
Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського.
27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.
Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.
Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського.
Перехід влади до Тимчасового уряду
В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.
Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.
Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).
Лютнева революція дала поштовх активізації національно-визвольної боротьби народів імперії. В Україні 17 березня 1917 була створена Центральна Рада, яка очолила рух за самостійність.
В ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.
Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.
Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд).
Лютнева революція дала поштовх активізації національно-визвольної боротьби народів імперії. В Україні 17 березня 1917 була створена Центральна Рада, яка очолила рух за самостійність.
ДВОВЛАДДЯ
Після відречення царя на період до скликання Установчих зборів влада формально перейшла до Тимчасового уряду. Однак, фактично Тимчасовий уряд був слабким. Петроградська Рада тримала контроль над містом у свої руках. Встановилося двовладдя.
Тимчасовий уряд не зважився виконати вимогу демонстрантів про припинення війни. Було прийнято рішення виконувати зобов'язання перед союзниками, які взяв на себе царський уряд. Проте, ситуація в армії змінилася внаслідок демократизації - зменшення прав офіцерів, відміни смертної кари та утворення солдатських комітетів. За наказом Тимчасового уряду російські війська здійснили невдалий Червневий наступ.
В липні відбулися масові демонстрації проти Тимчасового уряду, які отримали назву липневих днів. Протести завершилися розстрілом демонстрантів, загинуло понад 700 людей. Уряд видав ордери на арешт провідних більшовиків. Лідер більшовиків, Ленін, однак, зумів перебратися у Фінляндію.
В кінці серпня генерал Корнілов спробував встановити в країні військову диктатуру, здійснивши похід на Петроград. Ці події отримали назву Корніловського заколоту.
Більшовики поступово збільшували своє представництво у Петроградській Раді. Володимир Ленін повернувся в Росію з еміграції в квітні 1917, й виголосив програму руху, яка отримала назву Квітневих тез. На виборах у Раду в серпні більшовики отримали 22 % голосів, а у вересні, після Корніловського заколоту, мали вже більшість. Лев Троцький став головою Ради.
Після відречення царя на період до скликання Установчих зборів влада формально перейшла до Тимчасового уряду. Однак, фактично Тимчасовий уряд був слабким. Петроградська Рада тримала контроль над містом у свої руках. Встановилося двовладдя.
Тимчасовий уряд не зважився виконати вимогу демонстрантів про припинення війни. Було прийнято рішення виконувати зобов'язання перед союзниками, які взяв на себе царський уряд. Проте, ситуація в армії змінилася внаслідок демократизації - зменшення прав офіцерів, відміни смертної кари та утворення солдатських комітетів. За наказом Тимчасового уряду російські війська здійснили невдалий Червневий наступ.
В липні відбулися масові демонстрації проти Тимчасового уряду, які отримали назву липневих днів. Протести завершилися розстрілом демонстрантів, загинуло понад 700 людей. Уряд видав ордери на арешт провідних більшовиків. Лідер більшовиків, Ленін, однак, зумів перебратися у Фінляндію.
В кінці серпня генерал Корнілов спробував встановити в країні військову диктатуру, здійснивши похід на Петроград. Ці події отримали назву Корніловського заколоту.
Більшовики поступово збільшували своє представництво у Петроградській Раді. Володимир Ленін повернувся в Росію з еміграції в квітні 1917, й виголосив програму руху, яка отримала назву Квітневих тез. На виборах у Раду в серпні більшовики отримали 22 % голосів, а у вересні, після Корніловського заколоту, мали вже більшість. Лев Троцький став головою Ради.
ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ
Наслідки для України
На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.
Окрім незначних епізодів, озброєних зіткнень не було — сторони обмежилися з'ясуванням своїх сил. Оцінивши ситуацію, Центральна Рада направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Після цього війська вірні Тимчасовому уряду капітулювали. В результаті влада в Києві перейшла до Центральної Ради.
Аналізуючи політику більшовиків в період жовтневого перевороту, газета «Нова Рада» у статті «Хто з ними» від 10 листопада 1917 року писала: «Вони й зараз поводяться на Україні як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві і інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються». Далі автор статті попереджає: «А що гірше всього, що можуть завтра заревти гармати по вулицях Києва і що тоді буде з серцем України – страшно подумати»
9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошу-валася «Українською Народною Республікою» із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того до Універсалу були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.
4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою” Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, - писалося в Маніфесті, - визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно».
У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд Рад, який пройшов з ініціативи комуністів, На з’їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Коли виявилося, що комуністи становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть, близько 70 комуністів покинули з’їзд у Києві й перебралися до Харкова, де під охороною московських загонів "робочих і крестіян” та "Союза спасєнія отєчєства" провели власний з’їзд Рад. На цьому з’їзді, де було лише четверо українців, було приняторезолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:
- про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України”
- про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.
- про те, що “Україна повина становити федеративну частину Російської республіки”.
Такі «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України – УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження так званого «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії». Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко.
Рада Народних Комісарів, на відміну від Тимчасового уряду, не визнала ні влади Центральної Ради, ні відділення України, перервала переговори з Радою й оголосила їй війну. Провідний керівник більшовиків Л.Д. Троцькій так пояснив ці дії:
На питанні про Раду слід зупинитися. Якщо воля українського народу така, що він хоче жити незалежною республікою, ми цю волю всіляко підтримаємо. Оскільки йде питання про самостійність, для нас це питання лише братського розмежування і добросусідської співпраці. Але Рада проводить політику буржуазії і йде проти Рад.
На цій дорозі вона зустріла згоду Каледіна. Не зважаючи на заборону Ставки, Рада завантажила дві козацькі дивізії і повернула їх Каледіну. А коли знадобилося направити наші війська проти південного заколоту, Рада заявила, що не пропустить їх через свою територію. Вона дозволила собі роззброїти нашу частину на своїй території. Це поведінка Ради абсолютно недопустима. Рада допомагає кадетам, які збираються під її послужливим захистом в Києві. Так міняється позиція.Коли Терещенко і Церетелі зробили поступки, кадети встали на диби і заявляли про свій вихід з кабінету, а тепер обидва оплоти буржуазії дружно обнялися. Ми ні хвилини не вагалися в наших діях проти цього союзу. [] Ми оголосили революцію в небезпеці, двинули на них революційних червоноармійців і матросів, і щасливі для нас наслідки вже в наявності.
На відміну від Петрограду та Москви, в Києві за владу конкурували не дві, а три політичні сили: Тимчасовий уряд в особі Виконавчого комітету міської Думи, більшовики і Центральна Рада. Тимчасовий уряд, серед всіх військ київського гарнізону міг розраховувати лише на юнкерів військових училищ і деякі окремі частини, більшовиків підтримували військові частини, що розміщувалися в заводі «Арсенал». Ці сили були приблизно рівні, тому результат подій визначили частини, що знаходилися під контролем Центральної Ради, та в яких переважали українці.
Окрім незначних епізодів, озброєних зіткнень не було — сторони обмежилися з'ясуванням своїх сил. Оцінивши ситуацію, Центральна Рада направила вірні частини проти сил Тимчасового уряду. Після цього війська вірні Тимчасовому уряду капітулювали. В результаті влада в Києві перейшла до Центральної Ради.
Аналізуючи політику більшовиків в період жовтневого перевороту, газета «Нова Рада» у статті «Хто з ними» від 10 листопада 1917 року писала: «Вони й зараз поводяться на Україні як господарі й завойовники-переможці: де хочуть трусять, кого хочуть арештовують, мають своє військо. Поводяться так, ніби іншої влади в Києві і інших містах немає, утворили свої органи влади, не сваряться з нашою владою і не миряться, не повстають проти української влади, але нахваляються». Далі автор статті попереджає: «А що гірше всього, що можуть завтра заревти гармати по вулицях Києва і що тоді буде з серцем України – страшно подумати»
9 листопада Рада опублікувала 3-й Універсал, що підводив підсумок подіям: Україна проголошу-валася «Українською Народною Республікою» із збереженням федерального зв'язку з Росією. Крім того до Універсалу були включені декларативні заяви про майбутні соціальні реформи: відміну права власності на землю і введення 8-годинного робочого дня.
4(13) грудня 1917 року Володимир Ленін як голова Совнаркому Совєтської Росії оголосив Маніфест, у якому між іншим ішлося, що Совнарком РФ “визнає Народну Українську Республіку, її право зовсім відокремитись від Росії або вступити в договір з Російською Республікою” Усе, що стосується національних прав та національної незалежності українського народу, - писалося в Маніфесті, - визнається нами, Радою Народних Комісарів, зараз же, без обмежень і безумовно».
У грудні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд Рад, який пройшов з ініціативи комуністів, На з’їзд прибуло понад дві з половиною тисячі делегатів. Коли виявилося, що комуністи становлять усього близько 4 відсотків делегатів, тож на успіх розраховувати вони не можуть, близько 70 комуністів покинули з’їзд у Києві й перебралися до Харкова, де під охороною московських загонів "робочих і крестіян” та "Союза спасєнія отєчєства" провели власний з’їзд Рад. На цьому з’їзді, де було лише четверо українців, було приняторезолюцію, яка, зокрема, містила такі пункти:
- про входження до складу РФССР Донецько-Криворізького басейну і про виключення його зі складу України”
- про негайне поширення на території України (УНР) усіх декретів і розпоряджень робітничо-селянського уряду федерації.
- про те, що “Україна повина становити федеративну частину Російської республіки”.
Такі «постанови» та «рішення» дали підстави Леніну втручатися у внутрішні справи України – УНР. Уже в грудні 1917 року рішенням Совнаркому Росії до Харкова вислано з Росії військові загони Червоної гвардії в розпорядження так званого «штабу боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії». Цей орган очолював комісар Володимир Антонов-Овсієнко.
Рада Народних Комісарів, на відміну від Тимчасового уряду, не визнала ні влади Центральної Ради, ні відділення України, перервала переговори з Радою й оголосила їй війну. Провідний керівник більшовиків Л.Д. Троцькій так пояснив ці дії:
На питанні про Раду слід зупинитися. Якщо воля українського народу така, що він хоче жити незалежною республікою, ми цю волю всіляко підтримаємо. Оскільки йде питання про самостійність, для нас це питання лише братського розмежування і добросусідської співпраці. Але Рада проводить політику буржуазії і йде проти Рад.
На цій дорозі вона зустріла згоду Каледіна. Не зважаючи на заборону Ставки, Рада завантажила дві козацькі дивізії і повернула їх Каледіну. А коли знадобилося направити наші війська проти південного заколоту, Рада заявила, що не пропустить їх через свою територію. Вона дозволила собі роззброїти нашу частину на своїй території. Це поведінка Ради абсолютно недопустима. Рада допомагає кадетам, які збираються під її послужливим захистом в Києві. Так міняється позиція.Коли Терещенко і Церетелі зробили поступки, кадети встали на диби і заявляли про свій вихід з кабінету, а тепер обидва оплоти буржуазії дружно обнялися. Ми ні хвилини не вагалися в наших діях проти цього союзу. [] Ми оголосили революцію в небезпеці, двинули на них революційних червоноармійців і матросів, і щасливі для нас наслідки вже в наявності.
Комментариев нет:
Отправить комментарий